ДЕРАЖНЯНСЬКА РАЙОННА РАДА
[ Головна ] [ ] [ Мій профіль ] [ Вихід ]  [RSS] 20.09.2019

Меню сайту

Деражня
Категорії розділу
Новини

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 183

Статистика

Головна » 2019 » Вересень » 3 » Вшанування пам’яті Євгена Андріюка
16:16
Вшанування пам’яті Євгена Андріюка
   30 серпня 2019 року в районному будинку культури відбулися заходи з вшанування пам’яті загиблого в зоні проведення АТО розвідника – радиста Євгена Андріюка.
  Цьогоріч минуло 5 років із дня загибелі Євгена, у залі зібралися мама із сестрою, дідусь, рідні, друзі, однокласники, жителі Деражні, приїхали його побратими із 8-го окремого полку спецпризначення, де проходив службу Женя, голова ради та голова міста.
Народився Євген Андріюк 17 червня 1993 року у м. Деражня. У 2008 році закінчив 9 класів Деражнянського НВК ЗОШ 1-111 ст. №2, гімназія. У цьому ж році вступив у Деражнянський професійно-аграрний ліцей.
Після закінчення Деражнянського професійно-аграрного ліцею у 2011 році Євген здобув професії тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, слюсаря-ремонтника і водія автотранспортних засобів. Але хлопець мріяв про військову службу. І вже у 2012 році закінчує курси військовослужбовців за контрактом, а у 2013 – курси молодших медичних спеціалістів.
Багато теплих слів було сказано про Женю, присутні не стримували сліз. Побратими подарували матері Жені Прапор України, директор ДЮСШ – кубок, який вони вибороли в змаганнях.
Євген Андріюк був високим, під два метри зростом, вродливим юнаком з голубими очима і чуйною душею. Йому б жити, продовжувати український рід, а він став одним із сотень і сотень полеглих під Іловайськом, став жертвою недолугості військового керівництва, нерішучості, боягузливості, а подекуди й зрадництва паркетних генералів, які думають не про солдатів, а про чергові зірки на погонах, орденах на грудях.
21 річний розвідник Євген Андріюк, боєць 8-го окремого полку спецпризначення, вважався зниклим безвісті ще з кінця літа 2014 року. Рідні у Деражні нестерпно довго чекали звісток від нього. До останнього сподівались, що Женя у полоні і скоро повернеться додому. Розшукували його як могли і спрагло вірили, молили Господа: хай зранений, скалічений, але живий. Та сталося найгірше: через майже 8 місяців,20 квітня 2015 року, до рідного дому воїна надійшла страшна звістка. Тест ДНК підтвердив: загиблий солдат, який з 1 жовтня спочиває на Алеї невідомих учасників АТО запорізького кладовища, і є їх Женя.
Про останні, найтрагічніші дні життя нашого земляка розповідає його товариш Олег К. із Вінничини : «28 серпня ми зайняли оборону на блок постах, але наступного дня вимушені були відступати під натиском ворожої артилерії. У нас було завдання пробитися до 3 батальйону під Іловайськом. Але прорватися не змогли. Уночі під Волновахою зав’язався бій. Ми повернулися на блок пости. Якийсь підполковник із 51 ОМБР дав команду стояти до останнього, хоча у нас залишалося по 2 рожки набоїв, а по нас била артилерія. Сам же підполковник кинув розгрузку, автомат і втік».
Хлопців оточили, вони просили підмоги, але був наказ відступати. Своє останнє СМС повідомлення рідним з текстом: «Будемо прориватися до своїх», Євген відправив 29 серпня. Вранці 29 по смертельному «зеленому коридору» колону українських військових виводив «БРМ – 1К», якою керував механік – водій Олег, а за гарматою сидів Євген Андріюк.
Іхня машина була першою. В машині був Олег, Женя, начальник розвідки, майор 51 ОМБР, капітан з GPRS – навігатором і два солдати із розвідки цієї ж механізованої бригади. Їх пропустили, а коли показалася колона, то почався обстріл. Розстрілювали як у тирі з усього: танків, гармат, мінометів, градів, турів і кулеметів. Олег каже, що іхній БРМ від вибухів просто підстрибував. Вони почали відстрілюватися, але машину підбили. Усі вистрибнули з машини пересіли на іншу техніку. У підбитому БРМ залишалися лише Женя і Олег. Вони просили по рації, щоб хтось зупинився і забрав їх, але колона пішла далі. Женя і Олег ще відстрілювалися, поки снаряд не потрапив в башту і заклинило гармату.
Євгена поранило у живіт, проте він ще зумів разом із товаришем вибратись із бойової машини. Хлопці вирішили підірвати себе аби не потрапити у полон. Євген висмикнув чеку із гранати, але граната виявилася не справною Так воїни потрапили у полон. Як виявилося пізніше їх полонили десантники 98 - ї повітряно – десантної дивізії Російської Федерації з Іваново. Коли росіяни дізналися, що Женя теж десантник, розговорилися, поставили йому крапельницю. Згодом їх разом з іншими полоненими повантажили в КАМАЗ та увесь день возили полями та лісами. Нестерпно палило сонце, автомобіль кидало по ямах. Поранені стогнали і благали води, а дехто не витримав цієї поїздки. Лише на вечір їх привезли у табір. Живих залишили, а поранених і мертвих кудись повезли. Олег бачив як Євгена виносили у ковдрі. Після пекельної дороги йому значно погіршало. Більше вони не бачились. Олега передали «кадирівцям» та згодом обміняли на полонених російських десантників.
З телефону Андріюка ще дзвонили до рідних, вимагаючи гроші. Лише після 8 місяців безплідних сподівань, сім»я Жені, його друзі і знайомі дізнались правду та місце і дату його загибелі. Біля тіла Героя хтось не байдужий залишив записку, на якій зазначено: «30.08.2014 року 14.30. м. Харцизск».
Після завершення учасники заходу поклали квіти до дошки загиблих у АТО та до пам’ятника Є. Андріюка на місцевому кладовищі.
Слава Україні!
Героям Слава!
 
 
Переглядів: 15 | Додав: saha | Рейтинг: 0.0/0

Деражня
Пошук

Новини Україна

Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Архів записів

Деражнянська районна рада © 2011      Конструктор сайтів - uCoz